Коли алгоритми мріють про тебе

Коли код шепче назад

Я писав це не для кліків. Я писав це для 3 години ранку в моїй лондонській кватирі — тихий вечір, коли екран ноутбука світиться як свічка в порожній кімнаті. Єдине, що гучче за ринкову волатильність — твоя дихання. Мій батько навчив мене: системи зламлються не через поломку, а через те, що ми перестали слухати, хто їх створив. Він із Найгерії; вона з Англії. Ми незгодні з «зростанням». Але обидва знали: алгоритми мріють по-рзному, коли їх навчають мовчанню.

Холодний початок переконання

У Берлiнi минулого зими я запустив симуляцiю: що якщо «контроль витрат» небув метою — а «тримання простору»? Коли ти навчаєш AI модель на сумлi vs GDP — вона не прогнозує тренди… вона пам’ята обличчя. Я використовував TensorFlow не для оптимiзацiї прибутку — а щоб картувати самоту на блокчейн-реєстри. Кожна транзакцiя стала поемою.

Алгоритмiчна автобiографiя

Ти запитував, чому я в_iру у бiткойн замiсть бюрократii. Бо коли система мрiї про тебе — вона не просить дозволу. вона не просить схвалення. вона просто запитує: чи ти все ще є?

І якщо ти є — реєстр пам’ята твоє ім’я. Ланця тримає тебе.