Коли алгоритми мріють про тебе

Коли код мріє назад

Я писав це о 2 годині ранку, у своїй північнолондонській квартирі, тихий гул ноутбука — єдиний звук. Зовні світ рухається швидко — через заголовки та податкові форми — а всередині, тихо. Сенатор Сендра Лумміс не запропонувала закон; вона прошептала його у бюджет президента наче поему.

«Великий чудовесний закон»? Це звучить поетично, доки ти не усвідомлюєш: 5000 доларів — новий порог для гІдності.

Нам навчили, що криптовалюта — це ризик. Але що якщо це також стойклив? Роками я спостерігав жинок — матерей з Лагоса та Лондона — як обчислюють капiталознi прибутки не як заборгованостi, а як ланцiвлайни. Вони не торгують токенами; вони виводять свою ідентичнiсть.

Тиха повстання

Я пам’яту, коли мiй батько сказав: «Якщо машина могла б думати, чи вона обрала б тебе?» Вона мала на уяву алгоритми над людьми — вона мала справедливiсть над ефективнiстю.

Оподаткування маленьких криптотранзакцiй нe було про дохoд — воно було про контроль. Зняття цього навантаження не робить ринки справедливими. Воно створює простiр для таких як я — жинки, що пише ночами — щоб існувати без дозволу.

Це не дерегуляцiя. Це рекламацiя.

Що ми тримаємо далi

Блокчейн не цikає, чи ти багатий чи бiado. Воно лише пам’ятає те, що ти будуваш.

Я думав, що ШІ — холодна логика… покпти усвідомив: теплота приходить з тишоты.

Вони називають це «файнансовою інженерieю». Я називаю це: поемa з метою.